За каждым "я имею право" есть свой уровень ответственности

Как-то в разговоре с подругой я сказала, что не понимаю действий общей знакомой. Подруга ответила: "Может быть, она ведет себя так, потому что почему-то думает, что имеет на это право". Я думала об этом "вправе". О том, что взрослые отличаются от детей и тем, что могут выдерживать все больший уровень разной нагрузки: эмоциональной, когнитивной, физической. И тем, что знают пределы. И знают, что за каждым "я имею право" есть свой уровень ответственности.

Далее текст на языке оригинала

Думала, що в момент кризи, коли завелике стресове навантаження, блокується префронтальна кора і може не працювати критичне мислення. І людина може ("має право") "бігти" соціальними мережами, вивільняти напругу, писати коментарі, робити перепости, чи у своєму реальному житті робити багато дій, які потім їй самій здаватимуться дивними.

Я думала раніше, що це навичка, а зараз думаю, що це відповідальність дорослих людей, яка дуже допомагає в житті, і особливо в житті у стресі — зробити паузу на усвідомлення і стабілізацію. У нас завжди є кілька секунд між стимулом і реакцією.

Можливо, ми б не робили якоїсь кількості дій, якби користалися цією паузою.

Думала про те, що за кожною нашою дією, кожним проявом, є потреба. Фізіологічна, екзистенційна, особистісна, духовна, матеріальна, соціальна… теорій потреб багато. І у кожної людини є право реалізовувати свою потребу.

Коли ми розмовляємо з батьками та вчителями про поведінку дітей, я завжди прошу дивитися не на симптом — прояв дитини, — а на потребу, яку цей симптом "ословлює".

Коли ми говоримо з дітьми про конфлікти, ми шукаємо незадоволені потреби всіх сторін.

Перед будь-якою важливою дією чи проєктами ми аналізуємо — з якою потребою ми зараз працюємо. Я зазвичай ще думаю про себе — а яку мою власну потребу він покриває. І навіть за нашими публікаціями теж є потреби. Важливо лише, щоб вони були усвідомленими.

Бо потреби та цілі спираються на цінності.

У мене є улюблена цитата з книги Ігоря Козловського Людина на перехресті: "Головне, пам’ятати: ми — генії від народження. Ми можемо стати геніями по життю, якщо докладемо певних зусиль. Не потрібно себе виправдовувати тим, що всі так живуть. Ми постійно виправдовуємо себе, шукаємо винних, раціоналізуємо. І саме цим обмежуємо себе у власному розвитку, забуваючи про свою невипадковість і покликання. Звісно, повсякденні справи важливі.

Але головне — це цінності. Вони мають визначати потреби.

Ми повинні питати себе: яка ціна цієї потреби, можливо я плачу за неї своєю цінністю. Коли потреби важливіші за цінності, це свідчить про незрілість людини та суспільства".

Я так часто думаю про це зараз. За кожним нашим проявом є потреба. Але так важливо не платити за неї цінностями.