Его поклонником был Джон Кеннеди: Яков Гнездовский – украинский график, покоривший мир
Яков пол жизни чувствовал себя кочевником. Сначала – Львов, Варшава, Загреб, затем – Мюнхен и лагерь беженцев Ди-Пи. В нем дети, женщины, пожилые люди. Все вместе, все как на ладони. Одни умирали, вместо них рождались другие. Именно там появились "Скитальцы". Холст, на котором трехэтажные нары и шесть тяжелых судеб. Одна беженка крутит кудри, потому что молодая и хочется замуж, другая – играет с младенцем. Так что вместо домов, окон, колодцев, полумисков, печей, примусов, сундуков или горшков из каланхоэ – один единственный топчан. Это тебе и порог, и угол, и обиды.
Далее текст на языке оригинала
З часом Яків Гніздовський попрямував до Америки й оселився в непрестижному районі Бронкс, який облюбували такі ж самі бідолаги-емігранти. Винайняв холодну комірчину й вирушив на вільні хліби, бо розумів, що творчість вимагає певної свободи, а не офісного дзвоника та глухих стін. Грошей бракувало. Оплатити послуги натурщика було не по кишені, та й домовитись з людиною не вистачало слів (англійську знав абияк). Отож персонажами стали вівці, орангутани, коти, зебри, черепахи, гуси, качки, фламінго, які позували за овочі та арахіс. А ще соняшники, кактуси, томати, квасоля, морква, цибуля, голі безлисті кущі. Пощастило, що неподалік розкинувся ботанічний сад та зоопарк, от і пропадав там днями. Щовечора поліція прочісувала доріжки з ліхтариком, бо знала: дивак-бородань так захопився своїми ескізами, що знову не почув свисток.
З тих пір натомість дошок – дешевий лінолеум, взамін лляного полотна та мольберта – стара мішковина та малярна драбина. Чоловік став постійним клієнтом крамниці, де за кілька центів продавали подерті мішки. Сам із себе тихий, худорлявий, з виразним дикторським голосом. Уникав натовпів та пустих балачок. За робою слухав музику Бортнянського та Веделя. По завершенню міг пропустити келих білого іспанського вина.
Якось попрямував до Парижа, а там Стефанія. Українка, родина якої емігрувала до Франції ще під час Першої світової війни. Дівчина шила сукні в модному домі Крістіан Діор, почувалася впевнено, тож підійшла до скромного митця й заходилася фліртувати. Мовляв, раз тусите в Парижі, то який ви Яків? Ви тепер справжнісінький Жак. Невдовзі молоді люди побралися та народили Міру. Художник продав свої кулясті чи то "вівці", чи то копиці сіна й купив будинок. На момент придбання першого власного даху йому виповнилося сорок сім років.
Графік та кераміст навчився не мати особливих бажань. Працював при прямому сонячному світлові: літом – пензлем, зимою – ложкою чи гострим ножом. Коли цікавилися, чому саме дерево, адже на папері набагато простіше, відповідав, що воліє відчувати опір, який може дати лише деревина. От і запасався вишнею, грушею, яблунею. Незважаючи на американське громадянство, наголошував, що він українець й заповідав поховати вдома: там, де знайомі пагорби й фруктові сади. За життя мав понад сто п’ятдесят персональних виставок, а "Соняшники" та "Зимовий пейзаж" прикрашали овальний кабінет Джона Кеннеді в Білому домі. Написав більше 300 гравюр, 250 дереворитів, сотні картин. Ілюстрував ювілейне видання твору "Слово о полку Ігоревім". Упокоївся на Личаківському кладовищі (до того двадцять років чекав у нью-йоркському колумбарії) У момент перепоховання на могилу поклали грудку рідної тернопільської землі.