Что нужно знать о современных подростках
Недавно я разбирала бумажки на столике в гостиной и увидела открытку, которую одноклассница подписала дочери на 11-летие: "Желаю тебе дожить до 18". Конечно, у меня внутри все сжалось.
И это не о пожелании умереть в определенном возрасте. Это о том, что подруга, которой сейчас очень сложно, желает и дочери легче пережить этот ее подростковый и подростковый возраст.
Далее текст на языке оригинала
Я намагаюся дивитись на те, що відбувається з дітьми, особливо зараз, як на їх стратегії адаптації (а часто — дезадаптації). Вони обирають те, що допомагає їм впоратись із самотністю, тривогою, безсиллям, болем. Обирають те, що допоможе їм "дожити до повноліття". Це вік, який знаходиться на межі дитинства та повної дорослості та незалежності від батьків (в сприйнятті дітей — а далі взагалі старість).
І думаю про базове правило: ми не можемо забрати щось, не давши чогось на заміну. Бо це призведе лише до нових дезадаптацій.
Сучасним дітям складніше. Не тільки через війну, неможливість спілкування офлайн та хронічний стрес. Хоч саме через війну вони об'єктивно більш одинокі. І об'єктивно не проходять процес сепарації так, як це відбувалось у минулого покоління — бо зараз їх безпека залежить від дорослих (переважно, мам), і вони іноді демонструють навіть залежність від мами.
Можливо, пам’ятаєте, моє власне дослідження "слово року", яке я робила, посилаючись на дослідження Оксфордського словника? Найголовнішими словами дітей до 16 років виявились слова "родина і мама". Для підлітків в "здоровому стані" ці слова мали б бути іншими.
Ми не можемо забрати щось, не давши чогось на заміну
І результати досліджень підтверджують, що це покоління поєднує в собі інфантильність, навіть деякий регрес в реакціях, і більшу зрілість в темах, які зараз має опрацьовувати.
У нас на дитячому телеканалі ПлюсПлюс є спостереження — серед глядачів суттєво збільшилась частка дітей 11−14 років, хоча цільова аудиторія телеканалу — 6−8 років (є припущення, що старші діти регресують, передивляються те, що дивились, коли їм було 6−8, ще до великої війни.)
Одночасно з цим вони прагнуть самостійності, але ж ми не можемо дозволити їм того, що було дозволено нам в їх віці. Бо саме зараз це небезпечно.
А ще саме зараз можливі зміни в фінансовому стані родин. Гроші додають підліткам відчуття впевненості.
Можна припустити, що в підлітковому віці все це додає напруги. Яка має десь відреаговуватись.
Але непокоїть мене ще й те, що це діти, які в більшості не можуть витримати нудьги, напруження нецікавим для них, рутинну відповідальність.
В одному з досліджень, яке скоро буде оприлюднене, йтиметься про те, що найпоширеніша стратегія подолання стресу у підлітків — комп’ютерні ігри та сидіння в телефонах. І в шкільних укриттях діти переважно в телефонах. Тобто ця стратегія ще й постійно підкріплюється.
Коли немає чим зайнятись, коли є якесь мінімальне напруження, вони вже за звичкою ховаються в телефон.
Я часто зараз пишу і розповідаю про мережу пасивної роботи мозку. Про те, що цю мережу ще називають мережею рефлексії, усвідомленості.
Дітям розповідаю: "Коли ти спеціально над чимось думаєш — наприклад, розв’язуєш задачу або читаєш книжку — активується мережа виконавчого контролю. Але коли ти нічого не робиш, тобто не зосереджений/а на конкретній задачі, вмикається мережа пасивної роботи мозку".
Якщо дитина звикла постійно отримувати зовнішні стимули (гаджети, мультфільми, ігри), її мозок може не "вміти" переходити в спокійний режим саморефлексії. Тобто, коли немає чітких завдань, мережа може не активовуватись, і замість творчого осмислення, роздумів або фантазій виникає відчуття порожнечі, чи з’являються нав’язливі думки.
Ця мережа називається ще й мережею самоусвідомлення. Якщо дитина не має досвіду "слухати свої думки", рефлексувати, усвідомлювати свої потреби, їй дійсно може бути складно витримувати стан "нічогонероблення", напруження невизначеністю та усамітнення. Це підвищує й так високий рівень тривоги.
І коли мозок звикає до швидких дофамінових сплесків (наприклад, від соцмереж чи відеоігор), він може гірше переносити "повільні" види діяльності.
Я нещодавно пояснювала підлітці різницю між усамітненням та самотністю. Усамітнення — коли ти в контакті із собою і при цьому всередині немає відчуття, що ти перериваєш зв’язок з важливими для тебе людьми. Самотність — коли цього зв’язку немає. І ти іноді намагаєшся чи шукаєш, чим заповнити порожнечу. Бо ця "порожнеча" болить.
В такому стані діти стають більш вразливими до маніпуляцій.
Я у всіх проєктах, до яких дотична, прошу більше говорити з дітьми, грати в настільні ігри, рефлексувати, вчити писати есе, навчати практик усвідомленості, розпізнаванню емоцій — своїх та інших, поступово витримувати все більшу паузу перед тим, як брати в руки гаджет.
Це багатьом допомагає знижувати рівень тривоги, відчувати себе менш самотніми, дає змогу бути витривалішими. І після цього легше вмикається здорова критичність та можливість спрогнозувати наслідки своїх дій.
А з родинами ми говоримо про довіру, повагу та близькість.
Ще одна важлива окрема тема: агресія та ризикована, притаманна підліткам у всі часи поведінка — саме зараз може бути й контрфобічною. Прикривати їх страх та тривогу. Проявляти агресію буває легше, ніж зізнатись в страху.
Донька дивиться ролики в TikTok. У неї є батьківський контроль, і ми говорили багато про безпеку та обережність.
Якось вона в навушниках дивилась відео. Я проходила повз і побачила на екрані планшета дівчину, яка щось емоційно розповідала. Після відео у дуже чутливої малої різко змінився емоційний стан. Так, що я напружилась.
Вона почала казати, що життя взагалі відстій, в школі пекло (у неї чудова школа, яку вона любить). І навіщо взагалі "так" жити.
Я звернула її увагу, що це сталося після того, як вона переглянула відео. Запитала: тебе вразило те, що ти подивилась, наче ти заразилась емоціями, які там були?
І далі ми говорили про те, які інструменти можуть використовувати, щоб привернути увагу підлітків і ними маніпулювати. І як взагалі важливо бути уважними до всього, що впливає на наш стан та вибори.
Ми взагалі багато розмовляємо. Але при всій нашій близькості і її мудрості, я знаю, що вона, як і багато дітей, вразлива.
Заборонити соцмережі та перегляд відео — не варіант. Важливо навчити відстежувати стан, рефлексувати, усвідомлювати — що відбулося, як я почуваюсь зараз, що викликало реакцію, до кого я можу звернутись за допомогою.
Я думала про те, що саме чіпляє дітей і могло зачепити доньку у відео. Загально: відчуття самотності, притаманне підліткам і поглиблене війною, пошуки себе, питання сексуальності, незадоволеність своїм тілом, заборони дорослих, конфлікти з батьками, бажання самостійності, бажання мати владу чи помститись тим, "хто винен"… Нам варто усвідомлювати "гачки", на які можуть чіпляти дітей.
На те, що їх змушує думати "як пережити цей вік", як думає подруга доньки.
Розмовляла нещодавно зі знайомою підліткою, яка стала жертвою маніпуляції. Після того, як ситуація стабілізувалась, розбирали з нею, на що вона спровокувалась, що такого було в контакті з людиною, якій вона повірила.
Вона відповіла: "Повага, і я почувалась важливою".
Напевно, в цьому була настільки величезна потреба, що це і стало небезпечним "гачком".
Нехай нам вистачить сил і мудрості бути дійсно надійною опорою для дітей.